У 1957 році з ініціативи радянського астронома Миколи Павловича Барабашова був відкритий Харківський планетарій. Першим встановленим апаратом під шаровим куполом будівлі був "Планетарій УП-4". З перших днів роботи планетарію були створені астрономічні гуртки для учнів різного віку. Планетарій був відкритий у будівлі синагоги, що була побудована в 1912–1914-х роках за проектом архітектора Цауне Юлія Семеновича[1] і добровільно передана під клуб єврейською громадою Харкова в 1930-х. Під час війни будівля була напівзруйнована, 14 років простояла порожньою і в 1957 було добудована спеціально для планетарію.

У 1962 році "Планетарій УП-4" був замінений німецьким "Малим Цейсс".

У 1970-1974 роках проводилася повна реконструкція будівлі, демонтаж старого купола (8 метрів в діаметрі) й встановлення нового - п'ятнадцятиметрового. Також замість старого апарату "Малий Цейс" встановили новий - "Середній Цейс".

19 лютого 1975 у Харківському планетарії проходив Всесоюзний семінар директорів планетаріїв СРСР та урочисте відкриття нового апарату "Середній Цейс" з програмним управлінням - першого апарата-автомата в Радянському Союзі.