Його відкриття, поруч з українізацією Одеської опери, урочисто відзначилося як велика перемога українізаційного курсу в державному маштабі. Почавши з класики, під впливом школи Л. Курбаса в експериментальному стилі («Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Циганський барон» Й. Штрауса), від 1936 перетворився на традиційний театр оперети.

За Другої світової війни театр працював в Узбекістані, 1945 повернувся до Харкова. У репертуарі повоєнного часу найбільшим успіхом користуються класичні віденські оперети.

Серед кращих вистав: «Весілля на Малинівці» О. Рябова (головну роль Ганнусі виконувала Ю. Россіна), «Амурський гість» Д. Клебанова та В. Нахабіна, «Паливода» С. Жданова, «Зоряні ночі» К. Бенца, «Пальмовий острів» Г. Фінаровського, «На світанку» О. Сандлера та інші.

Режисерами працювали М. Авах, Я. Бортник, Б. Балабан; диригенти: Б. Крижанівський, Б. Чебоксаров, балетмейстер: В. Верховинець, солісти: В. Новинська, Д. Пономаренко, Л. Івашутич, Г. Рафальський та ін. Як гастролери в 20-их pp. виступали Я. та С. Стадники.